Журналістка «ВЗ» Сюзанна Бобкова побувала у Волонтерському центрі, де допомогу отримують переселенці
В одному з пунктів допомоги переселенцям, що у мікрорайоні Левандівка, побачила «хмару» людей. Усі виходили з величезними коробками. Всередині: чай, кава, ковбаса, сир, крупи та багато інших продуктів. Вирішила розпитати волонтерів, у чому є найбільша потреба у людей у час війни?
На вулиці жінка з Херсонської області розповідає:
— Нам дали все, що треба! З продуктами допомогли меценати. Наш район на Херсонщині уже звільнили від окупантів, але там постійні обстріли. Повертатися наразі не плануємо. Садочок, школа — все зруйновано. Отримуємо як переселенці соцдопомогу — 2 тисячі грн на дорослого, 3 тисячі грн — на дитину.
Заходжу всередину. Там як у вулику… Волонтери тільки встигають виносити коробки з допомогою.
Засновниця Благодійного Фонду «Анни-Марії» Христина Гупало каже:
— Ми з чоловіком Юрієм заснували цей Фонд шість років тому у пам’ять про нашу донечку. Вона померла фактично після народження. Це був період, коли мене взагалі нічого не цікавило у житті… Аж раптом в один день виникло бажання не те, що допомагати, а координувати людей. Часто можна було прочитати у соцмережах, що хтось хоче віддати речі, а комусь вони вкрай потрібні. Ми вирішили з чоловіком долучитися, по суті, об’єднати цих людей. Не думали, що будемо допомагати людям з різних регіонів України у час війни…
— А можна взяти Євангеліє? — запитує жіночка, отримавши свою допомогу.
— Можна, і треба! — відповідають волонтери.
— Людей, які потребують допомоги, є у рази більше, ніж самої допомоги, — продовжує розмову пані Христина. — Я о 10 вечора написала у соцмережах пост, бачите, скільки людей прийшло?! Багато переселенців з інших районів Львова запитували: чи можна їм також приїхати? Ми дозволили, але не можемо допомогти усім… Якщо на початку війни була така можливість, то тепер переважно надаємо допомогу переселенцям з Залізничного району. Не відмовляємо хіба що особам з інвалідністю, сім’ям, де є загиблий Герой (ці люди приїжджають з різних районів Львова).
Приходять по допомогу, звичайно, і місцеві. Щодня ми видаємо по 150 гарячих обідів! Люди можуть отримати, наприклад, одяг, взуття, дитячі речі – ліжечка, візочки, іграшки тощо. Ці речі до нас приносять львів’яни, а ми їх віддаємо тим, хто цього потребує. Цього разу нам з продуктами допомогла «Українська федерація банків продовольства». За що ми їм дуже вдячні!
— Що люди просять найчастіше? — запитую.
— Найчастіше — їжу! Одяг, взуття не усім потрібне. А їжу хочуть завжди і багато! Буває просять спеціалізовані ліжка, інвалідні візки.
— Були випадки, що мешканці сусідніх будинків, наприклад, приносять до вас голубці чи вареники для потребуючих. Наготували багато, вирішили з кимось поділитися…
— Звичайно! Коли почалася повномасштабна війна, 24 лютого, під нашими дверима стояло море людей, які хотіли допомогти! Їх було стільки, як зараз наших підопічних… Коли не було світла, дівчата з сусідніх будинків приносили волонтерам гарячий чай. Хлопцям на фронт передавали пампухи, голубці, вареники…
Більшість волонтерів, яких ви зараз бачите, це небайдужі львів’яни, які не можуть залишатися осторонь. Долучаються і переселенці. Є люди, які 10 місяців волонтерять день в день!
Познайомилася я у Центрі допомоги з пані Анастасією з Мелітополя. Жінка розповідає, що її чоловік — військовослужбовець.
— Півроку ми жили в окупації, — каже переселенка. — Коли чеченці прийшли у хату з автоматами, перелякали дитину, вирішили виїжджати. Це була остання крапля… Щоб виїхати з Мелітополя до Запоріжжя, треба було заплатити від 500 до 1000 доларів. У мирний час цю відстань (120 км) можна було проїхати за дві години. Ми з дитиною добиралися чотири доби!
У Львові я знайшла роботу, — каже пані Анастасія. — Я за фахом фінансист, працюю у Кредитній спілці. Але грошей на оренду житла бракує (за двокімнатну квартиру треба заплатити 12 тисяч грн на місяць), тож я ще прибираю три квартири.
Отримала у волонтерському Центрі допомогу і багатодітна мама Аліна. Жінка приїхала зі Слов’янська. Дітям — 13, 11 і 4 років. Розповідає, що змінила у Львові адресу проживання, тож довелося переоформлювати усі документи. Соціальної допомоги не отримує з грудня.
— У Сихівській райадміністрації не сказали, коли можна буде отримати ці кошти, — каже Аліна. — У соцмережах багато переселенців пишуть, що виплати затримують… Сподіваюся, що найближчим часом нам їх видадуть, бо не матиму грошей заплатити за квартиру. Хоча ми з мамою разом переоформлювали документи, вона соцдопомогу вже отримала. Тому ці продукти нас з дітьми дуже виручать. Щиро дякуємо за допомогу!
— Такі масові акції з продуктовими наборами у Фонді бувають не часто, — каже наостанок Христина Гупало. — За два дні ми роздали 300 пакунків! Та ми працюємо, і робимо все, аби такі акції були можливими і надалі. За новинами можна стежити у соцмережах Фонду. А от по одяг, взуття, дитячі речі (іграшки, візочки, ліжечка та інше) можна звертатися весь час.
Українська 
English