Як воно, озираючись назад, зрозуміти, що твоє життя вже минуло?.. А ти залишився сам, нікому не потрібен. Мабуть страшно…
Ці зморщені чАсом, часто безпорадні – як діти, чекають якогось дива, вражень! Але щодня вони бачать сірі стіни лікарні, пісні страви?
Закликаємо не бути байдужими до проблем, що нас оточують.
Не закривати на це очі, особливо на проблеми, що стосуються літніх людей, які проживають в пансіонатах, геріатричних центрах.
Ці люди колись були чиїмись батьками, вчителями, людьми благородних професій, а зараз вони забуті світом, забуті своїми близькими. Давайте, віддамо їм нашу пошану!