Підірвані мости…

Дід не зміг виїхати одразу. Він був єдиним у нашому селі, хто вмів підривати мости, що зупинило ворогів і дало людям час на евакуацію. Разом із трьома внуками я встигла потрапити на останній волонтерський автомобіль. Мою доньку я втратила до 24 лютого 2022 року. Вона герой України і відомий волонтер назавжди залишиться не лише у моєму серці, але й у серцях усіх кому допомогала. Тепер ми у Львові. Повертатись нема куди, інфраструктуру села в якому ми жили повністю зруйновано, людей практично не залишилося. Мого діда, з ласки Божої, таки вдалося вивезти з окупованого села з  великими зусиллями і під прикриттям. Тепер ми разом і ми не здаємося. Ми готові боротися і жити з Божою допомогою. Вірю і знаю, що мої онуки виростуть сильними та вільними громадянами вільної і незалежної України, такими, якими їхня мати хотіла б їх бачити.