Destroyed bridges...

Дід не зміг виїхати одразу. Він був єдиним у нашому селі, хто вмів підривати мости, що зупинило ворогів і дало людям час на евакуацію. Разом із трьома внуками я встигла потрапити на останній волонтерський автомобіль. Мою доньку я втратила до 24 лютого 2022 року. Вона герой України і відомий волонтер назавжди залишиться не лише у моєму серці, але й у серцях усіх кому допомогала. Тепер ми у Львові. Повертатись нема куди, інфраструктуру села в якому ми жили повністю зруйновано, людей практично не залишилося. Мого діда, з ласки Божої, таки вдалося вивезти з окупованого села з  великими зусиллями і під прикриттям. Тепер ми разом і ми не здаємося. Ми готові боротися і жити з Божою допомогою. Вірю і знаю, що мої онуки виростуть сильними та вільними громадянами вільної і незалежної України, такими, якими їхня мати хотіла б їх бачити.

30/11/2023

Сини…

Sons...

У мене два сини. Старший син воював ще з 2014 року. Молодший син вирушив на фронт, слідуючи прикладу старшого брата...

Почали бомбити…

Bombing has started...

Ми з донькою зібрались і через годину вже були в поїзді. - Розповідає нам свою історію наша відвідувачка Катерина, -...

Старенькі…

Elderly...

Як воно, озираючись назад, зрозуміти, що твоє життя вже минуло?.. А ти залишився сам, нікому не потрібен. Мабуть...

en_USEnglish